26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Історична довідка

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки.

Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Коли почалася евакуація?

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.

Чорнобильська катастрофа в художній літературі

Цей дощ – як душ

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Ліна Костенко. 2019

Чорнобильська Мадонна

...– Чого це Ви, бабо, корову узули?

– А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!

– В синових чоботах взута корова –

Нехай же пасеться і буде здорова,

І бабі ще дасть до відра молока,

Така замашна і молочна така.

– Чого це Ви, бабо, уся в целофані?

– Хіба ж я газет не читаю, чи як?

Корову видою на світанні,

Взую, одягну й веду за рівчак...

– Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали?

Коли виселяли із зони село?

– А я серед тої проклятої віхоли

Взяла й зосталася – синам на зло!..

Іван Драч. 1988

Із повісті Юрія Щербака “Чорнобиль”. 1987

Валентин Петрович Білокінь, 28 років, лікар “швидкої допомоги” медсанчастини міста Прип’ять:

“25 квітня о двадцятій годині я заступив на чергування. У Прип'яті працює одна бригада “швидкої допомоги” – лікар і фельдшер. А всіх машин “швидких” у нас лише шість.

Коли було багато викликів, ми розділялися: фельдшер ганяв на виклики до «хроніків» – якщо треба зробити укол, а лікар — на складні випадки і дитячі. Під час того чергування ми працювали нарізно, мовби двома бригадами: фельдшер Саша Скачок і я. Диспетчером була Маснецова.

<...> О першій годині сорок–сорок дві хвилини мені передзвонив Саша, сказав, що пожежа, є з опіками, потрібен лікар. Він був схвильований, ніяких подробиць, і повісив трубку. Я взяв сумку, взяв наркотики, бо є з опіками, сказав диспетчеру, щоб зв’язалася з начальником медсанчастини. Узяв з собою ще дві порожні машини, а сам поїхав з Гумаровим.

<...> Ворота, стоїть варта, нас запитують: “Куди їдете?” – “На пожежу”. – “А чому без спецодягу?” – “А я звідки знав, що спецодяг буде потрібний?” Я без інформації. Був у самому халаті, квітневий вечір, тепло вночі, навіть без чепчика, без нічого. Ми заїхали, я зустрівся з Кібенком.

Коли розмовляв з Кібенком, я запитав у нього: “Є з опіками?” Він каже: “Обпечених нема. Але ситуація не зовсім зрозуміла. Щось моїх хлопців трохи нудить”.

<...> До мене привели хлопця років вісімнадцяти. Хлопець скаржився на нудоту, різкий головний біль, почав блювати. Вони працювали на третьому блоці і, здається, зайшли на четвертий... Я поміряв тиск, трохи підвищений, і хлопець трохи не при собі, якийсь такий... Завів його в машину. А він “запливає” у мене на очах, хоч і збуджений, і водночас такі симптоми – сплутана психіка, не може говорити, почав якось заплітатися, наче ковтнув добрячу дозу спиртного, але ні запаху, нічого…

Блідий. А ті, що повибігали з блока, лише вигукували: “Жах, жах”, – психіка у них була вже порушена. Потім хлопці сказали, що прилади зашкалює. ...До “швидкої” прийшли ще троє чи четверо з експлуатації. Усе було як по завченому тексту: головний біль з тією ж симптоматикою – закладене горло, сухість, нудота, блювання.

...Тільки-но я цих відправив, хлопці привели пожежників. У плащах. Кілька чоловік. Вони просто не стояли на ногах. Я застосовував суто симптоматичне лікування: реланіум, аміназин, щоб “зняти” трохи психіку, біль...

<...> О шостій годині і я відчув, що дере в горлі та болить голова. Чи розумів небезпеку, чи боявся? Розумів. Боявся. Та коли люди бачать, що поруч людина в білому халаті, це їх заспокоює. Я стояв, як і всі, без респіратора, без захисних засобів”.

Із роману Світлани Алексієвич “Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього”. 1997

Самотній людський голос. Спогад Людмили Ігнатенко, дружини загиблого пожежника Василя Ігнатенка:

“Я не знаю, про що розказувати... Про смерть чи про любов? Чи воно одне й те саме... Про що?

...Ми недавно побралися… Жили ми в гуртожитку пожежної частини, де він служив. На другому поверсі. І там ще три молоді сім’ї, на всіх – одна кухня. А внизу, на першому поверсі, стояли машини. Це була його служба. <...> Самого вибуху я не бачила. Тільки полум’я. Усе ніби світилося, ціле небо... Високе полум’я. Кіптява. Жар страшний. А його все нема й нема. Кіптява від того, що бітум горів, дах на станції бітумом був заллятий. Ходили, згадував потім, як по смолі. Вогонь збивали, а він повз. Піднімався. Скидали ногами ґрафіт, а він горів... Поїхали вони без брезентових костюмів, як були в самих сорочках, так і поїхали. їх не по передили, їх викликали на звичайну пожежу…

<...> Сьома година... О сьомій годині мені переказали, що він у лікарні. Я побігла, а довкола лікарні вже стояла кільцем міліція, нікого не пускали. Самі машини швидкої допомоги заїжджали. Міліціонери гукали: машини зашкалюють, не підходьте. Не я сама, усі жінки прибігли, усі, в кого чоловіки тої ночі опинилися на станції. Я кинулася шукати свою знайому, вона лікаркою працювала в тій лікарні. Схопила її за халата, коли вона виходила з машини: “Пропусти мене!” – “Не можу. З ним погано. З ними всіма погано”. Держу її: “Тільки гляну ти”. “Добре, – каже, – тоді біжімо. На п’ятнадцять–двадцять хвилин”. Побачила я його... Набряклий весь, запухлий... Очей не видко... “Молока треба. Багато молока! – сказала мені знайома. – Щоб вони випили хоч би по три літри”. – “Не п’є ж він молока!” – “Тепер питиме”. Багато лікарів, медсестер, особливо санітарок із цеї лікарні за якийсь час захворіють... Помруть... Але ніхто тоді цього не знав.

О десятій рано помер оператор Шишенок... Він помер перший, першого дня... Ми дізналися, що під руїнами лишився другий – Валера Ходемчук. Так його й не дістали. Забетонували. Але ми ще не знали, що вони всі – перші”.

Із “Щоденника” Олеся Гончара. Том 3

“29.04.1986. На Чорнобильській атомній вибухнув реактор. Тисячі автобусів погнали до місця катастрофи, не постачивши спецодягом водіїв та лікарів, і вони теж повертаються опромінені… Боже, за віщо ще й це нещастям на наш народ? Після нищення мови, руйнування пам’яток культури (в Чернігові, Житомирі) ще й на дітей України оця чорнобильська Хіросіма…

Місто охоплене тривогою, лікарні, кажуть, переповнені6 а по радіо ще й ні слова інформації – бодрячевська музика та веселенькі пісні… Невже знову, як і після куренівської трагедії, ніхто не понесе відповідальності? З приводу “Чорного яру”, виявляється, було висловлено дуже гостре невдоволення: навіщо, мовляв, авторові треба було нагадувати давно забуте? А для того й треба було, щоб щось подібне не повторилось…

30.04.1986. Як тепер виявляється, питання стояло навіть про евакуацію Києва. Але сама природа пощадила киян, погнавши хмару в протилежний від Києва бік, Невдовзі радіоактивна хмара вже опинилась над Скандинавією, зависла над Польщею, стривожила Данію... Весь світ зараз трубить про “ядерну катастрофу В Україні”. Чи будуть зроблені належні висновки? Відчутна тенденція применшити розміри трагедії, якась Ковшова (депутатка) вже цвіркоче з телевізора “о приподнятом настроении”.

01.05.1986. Початок кінця.

Прелюдія кінецьсвіття. Так зараз сприймається Чорнобиль…

На Хрещатику парад, бадьорі виклики гасел, всі вдають, ніби нічого й не сталося. А команди людей у скафандрах, схожих на марсіан, заносять і заносять до лікарень потерпілих.

<...>

06.05.1986. Вчора виступав переляканий міністр здоровоохорони, давав нарешті населенню поради. П'ять днів мусило зійти після катастрофи, щоб тільки зараз міністр спромігся на мудру пораду: кидати взуття за порогом і підлогу протирати мокрою ганчіркою. Оце “ускорєніє!” 5 діб роздумувало начальство, щоб родити таку мудру пораду.

<...>

17.12.1988. ...Вражає, як дружно відгукнулася країна на вірменську трагедію. Весь світ відгукнувся!

А чому такого співчуття не викликала до себе Україна в дні чорнобильські, не менш трагічні? Мабуть, тому, що наша бюрократія все зробила, щоб потопити горе народне в потоках дезінформації і справжні масштаби лиха від світу були приховані, як під час голоду 1933-го, коли Заходові Сталін велів відповісти: “У нас голода нет, и в помощи мы не нуждаемся…”

Кати, нелюди, скільки чорноти на їхній совісті…”

Чорнобильська катастрофа у кінематографі

“У суботу” (2011): https://cutt.ly/OtZZtST
“Метелики” (2013): https://cutt.ly/AtZLaYm
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 1 серія” (2017): https://cutt.ly/ptZZhug
“Чорнобильська трагедія: люди в тоталітарній імперії. 2 серія” (2017): https://cutt.ly/otZZzek
“Земля Забуття” (2011): https://cutt.ly/wtZL7WI
“Чорнобильська трагедія - біль України” (2017): https://cutt.ly/stZL8um
“Голоси Чорнобиля” (2016): https://cutt.ly/mtZL6dP
“Лазуровий пил. Чорнобиль” (2016): https://cutt.ly/QtZLrgR
“Розщеплені на атоми” (2016): https://cutt.ly/rtZLLAO
“Чорнобиль. За хвилину до катастрофи” (2005): https://cutt.ly/btZLTzM
The Best Documentary. Chernobyl Documentary (2016): https://cutt.ly/ItZLmiT
The story of Chernobyl's New Safe Confinement (2019): https://cutt.ly/FtZLQ7c
“Чорнобиль. Точка часу” (2016): https://cutt.ly/gtZLttg
The Real Chernobyl / “Справжній Чорнобиль” (2019): https://cutt.ly/YtZL9uK

Що потрібно для того, щоб почуватися комфортно та розвиватися протягом життя? Це питання неодноразово виникало на уроках, різних заходах екологічного напрямку, Тижнях Хімії, Екологічних декадах тощо…Діти різних вікових категорій переймаються проблемами довкілля, вчаться екологічній культурі, відповідальному споживанню природних ресурсів, планують та проводять заходи, які спонукають протидіяти глобальному потеплінню та забрудненню довкілля. От і 9 квітня 2021 року, у КЗ «Новокраснівська ЗОШ І-ІІІ ступенів» до Дня Землі було проведено Найбільший урок у світі з екології та кліматичних змін «Планета — мій дім». за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та матеріалами EdEra . Учитель природничих дисціплін І.А. Юринець разом з учнями 5 та 6 класу намагалися обрати необхідний індивідуальний вектор діяльності з даної проблеми та обговорювали невідкладні заходи, щоб вирішити її. Було корисно, цікаво та дієво!

"Я вибрала Долю собі сама, і що зі мною не станеться-у мене жодних претензій нема до Долі-моєї обраниці". Долю поета обрала собі прекрасна талановита жінка, живий голос, совість України Ліна Костенко. До дня народження поетеси та до Всесвітнього дня поезії, який відзначається 21 березня, були оформлені тематичні виставки, проведені поетичні та інформаційні хвилинки.

До Дня українського добровольця, що відзначається щорічно 14 березня, була проведена виховна година "Герої нескореної Батьківщини". Говорили про добровольчі традиції формування українського війська, що сягають корінням в глибоку давнину,про добровольчі військові формування сучасної України, які спираються на приклади мужності та звитяги пращурів. Переглянули презентацію, відеофільми, вшанували пам'ять тих, хто зі зброєю в руках відстоював незалежність рідної землі, згадали імена добровольців-односельців.

14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Це свято було започатковано згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року. Згідно з цим документом метою встановлення в Україні Дня українського добровольця є вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань.

Добровольчі традиції формування українського війська, готовність українців незалежно від віку, статі, соціального становища захищати рідну землю йдуть корінням в глибоку старовину. Згадаємо, як українські шляхтичі, селяни та міщани – мешканці міст «уходили» до Запорізької Січі, добровільно обирали козацьку долю, сповнену небезпеки. Їх незламна воля до свободи ставала на перешкоді іноземним поневолювачам України: від турків і татар до поляків і московитів. Добровільно йшли захищати незалежність Української Народної Республіки в січні 1918 року герої Крут – вояки 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького, студентського куреня Січових Стрільців. Добровольцями були учасники Організації Національної Оборони Карпатська Січ, які 80 років тому, у березні 1939 року, воювали проти союзників нацистської Німеччини – військ гортистського режиму Угорщини на срібній землі Закарпаття.

Отже, добровольчі військові формування сучасної України спираються на приклади мужності та звитяги пращурів. Й сьогодні ми вшануємо пам’ять тих, хто зі зброєю в руках відстоював право українського народу бути господарем власної землі.

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам'ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу - Тараса Шевченка.

Під час традиційних Шевченківських днів знову звучало живе слово великого Кобзаря, горталися сторінки життя поета, згадувалися цікаві факти біографії. Учні початкових класів підготували виставку"Шевченко-сонце України", учні 2 класу зняли мультиплікацію на уривок вірша поета.

Вшанували пам'ять Шевченка і першокласники:вони ознайомилися з біографією поета, відвідали тематичні виставки, уквітчали калиною автопортрет Тараса. А ще діти мали змогу погортати Кобзар-головну книгу, вічну зорю української поезії в різних виданнях на тематичній виставці, яку підготувала шкільний бібліотекар.

А учні 5-9 класів із задоволенням брали участь у фотоквесті та створили фотоколажі. Учні 7 класу подолали літературний квест "Шлях до Тараса", восьмикласники взяли участь у літературній вікторини "Що ми знаємо про Кобзаря". Учні старших класів провели свято"Ми тебе не забули, Тарасе",на якому вшанували пам'ять великого поета, згадали Кобзареве слово, слово великої любові до свого народу.

"Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте у нім академіка. Ще одчайдуха-зуха". Так писав І. Драч, так і зробили десятикласники під час виховної години "Незвичайний Шевченко", на якій дізналися багато цікавих фактів з життя поета.

До Міжнародного дня рідної мови у школі пройшов традиційний мовний тиждень. Розпочався тематичною лінійкою, де звучали урочисті промови, святкові вірші. До молодших учнів у гості завітали члени шкільного самоврядування й провели з ними "Мовний гравіккон" (гра-вікторина-конкурс). Діти розгадували загадки, ребуси, відповідали на цікаві запитання й отримали символічні нагороди. 25 лютого відзначили ювілей Лесі Українки. Учні початкових класів провели "Лесіни читання", створили літературне дерево-яблуню поетеси. На літературному святі"Вічно жива" учні 5-11класів згадали життєвий і творчий шлях великої поетеси, звучали улюблені рядки віршів, уривки з драматичних творів, пісні на слова Лесі Українки. На тематичній виставці "Я маю в серці те, що не вмирає", яку підготувала шкільний бібліотекар, можна було погортати книжки різних видань як самої Лесі, так і про неї. А завершився Тиждень рідної мови мовним фотоквестом, в якому брали участь учні 5-8 класів.

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі.

Напередодні дня Героїв Небесної Сотні школа зібралась на лінійку, щоб низько схилити голови перед пам’яттю тих, хто боровся за честь, правду і гідність і віддав своє життя за свободу, за право бути народом, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані. І більшість із них – молоді та сильні, ті, що тільки починали жити. Але вони обрали собі іншу долю, свій шлях, свій хрест- любити Україну.

Інформаційні матеріали до Дня пам'яті Героїв Крут –

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти

Бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Наступ переважаючих сил ворога було зупинено на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу.
Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії на початках силами добровольчих формувань.
Згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) звільнили від більшовиків всю територію України.
Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива.
Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому героїв Крут у публіцистиці часто називають “першими кіборгами”.

Історична довідка

Перша незалежність

У 1917 році постала Українська Центральна Рада, згодом була створена Українська Народна Республіка.

Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-й Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбоєздатніші частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України.

Всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова вирушили на з'єднання з Мінським революційним загоном. 28 січня вони заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач. Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ.

На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо".

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

Перші кіборги

29 січня 1918 року в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв при 16 кулеметах та з однією гарматою на залiзничнiй платформi. У росіян була десятикратна перевага в живій силі, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, – заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Полонених катували, а потім стратили. Згодом частину героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб.

Бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

22 січня ми відзначаємо проголошення Першої Незалежності у 1918 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР у 1919-му — День Соборності.

Незалежність була проголошена IV Універсалом 22 (9) січня 1918 року, який ухвалили вночі 24 (11) січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради. Документ містив чотири головні питання: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами. Голосували за документ поіменно: «за» було 39, «проти» – 4, «утрималось» – 6 осіб.

Уперше в XX столітті Україна стала незалежною суверенною державою.

Революційні події на Наддніпрянській Україні та проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. 1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну державу

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

У роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи й Америки.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції

"Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне"
П. Тичина

Пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді в національній системі освіти є патріотичне виховання. Актуальність патріотичного та духовного виховання юного покоління зумовлюється процесом формування в Україні громадянського суспільства, становлення єдиної нації.

Патріотизм сьогодні є нагальною потребою і для людей, і для держави, оскільки високий рівень патріотизму громадян забезпечить повноцінний гармонійний розвиток як особистості в державі, так і суспільства вцілому.

Патріотичне та духовне виховання підростаючого покоління забезпечить цілісність народу України, його національне відродження, об'єднання різних етносів і регіонів країни, соціально-економічний і демократичний розвиток України, розбудову та вдосконалення суверенної правової держави, соціално-політичну стабільність у державі та гідне представлення нашої країни у світі.

Який же патріотизм, які якості і риси повинні мати школярі? Серед характерних ознак патріотизму визначаються розуміння і сприйняття української ідеї; сприяння розбудові державної незалежності; засвоєння національних цінностей: української культури, мови, прищеплення шанобливого ставлення до історичної пам'яті; військово-патріотичне виховання тощо.

Комунальний заклад "Новокраснівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Нікольської селищної ради Донецької області"

Виховна робота